Минулоріч ГО “Смарт освіта” через фокус-групи та онлайн-опитування директорів з’ясовувала, чого потребують освітні управлінці?
Виявилось, що одна з найбільш затребуваних речей – обмін досвідом та можливість дізнатися, як колеги розвёязують аналогічні проблеми.
Аби допомогти забезпечити цю потребу, ГО “Смарт освіта” і сайт “Нова українська школа” збирають поради директорів – як впоратися з тією чи іншою проблемною ситуацією.
15 директорів зі всієї України розкажуть про найпоширеніші проблеми у своїх школах та як вони їх вирішують. Це – практичні кейси, які кожен керівник школи може “приміряти” на себе.
Згодом усі історії складуть посібник, який буде безкоштовно розповсюджуватися серед керівників закладів середньої освіти.
Перша розповідь – від Сергія Запісова, директора Стрийської загальноосвітньої школи №11 (Львівська область).
ПРО ШКОЛУ
Стрийська школа №11
Рівень освіти: І (початкові класи)
Кількість учнів: 321 (станом на 1 вересня 2019 року)
Стаж роботи директором: з 2001 року
Є автономна бухгалтерія: так
Важлива особливість: у директора немає заступників – під контролем батьківської громади він сам намагається скеровувати процеси в школі в межах своїх функціональних обов’язків.
ЯК МУСИТЬ ПОВОДИТИСЯ ДИРЕКТОР, ЩОБ ЕФЕКТИВНО РОЗВ’ЯЗУВАТИ ПРОБЛЕМИ
Умовно всі проблеми можна поділити на такі групи:
- управлінські;
- фінансово-господарські;
- конфліктні ситуації у трикутнику: батьки–учні–вчителі;
Важко відповісти, які з них прості, а які – комплексні, адже будь-яке просте питання чи незначна проблема за неправильної поведінки сторін можуть швидко перерости в комплексні.
І навпаки, інколи на перший погляд серйозна і складна проблема швидко вирішується сама собою або за мінімальних зусиль.
Одне з основних завдань керівника – уміння вирішувати ті чи інші проблеми. Щоправда, це, як правило, приходить із досвідом роботи, але в значній мірі також залежить від особистісних якостей керівника (до речі, це стосується керівників усіх рівнів), його авторитету, харизми, якщо хочете. Коли в очах громади директор – моральний авторитет або, як тепер модно казати, лідер думок, то вирішити ту чи іншу конфліктну ситуацію набагато легше.
Але стати таким моральним авторитетом одномоментно неможливо. Це спосіб життя, постійна робота над самовдосконаленням і саморозвитком. Батьки, а особливо діти, дуже тонко відчувають фальш, нещирість у словах, а ще гірше – у діях.
Здебільшого, мені вдається розв’язувати конфліктні питання між батьками чи учнями. З учнями набагато простіше, оскільки стосунки з ними в мене базуються на повній довірі. Я для них – радше старший товариш, друг, а не директор. Я ніколи не підвищую голос на дітей, не лякаю їх “традиційними лякалками”: викликанням батьків, телефонуванням їм на роботу, в поліцію, службу в справах дітей тощо.
По-перше, це покоління дітей уже не реагує на такі “методи”, а, по-друге, мені самому неприємно так чинити. У мене є кілька лайфхаків, як саме внормувати поведінку дитини. Про це – трішки нижче.
Щодо батьків, то тут усе набагато складніше, особливо з мамами, які гіперболізовано сприймають своїх дітей і у своїй уяві звинувачують всіх і вся навколо, крім власної дитини. Але, й тут можна і треба знайти порозуміння.
Хочу наголосити, що значною мірою дитина виховується в сім’ї, тому часто бачимо, як на дитині відображається модель соціальних стосунків у сім’ї чи родині.
ЛАЙФХАК 1. ВРЕГУЛЮВАННЯ СКЛАДНИХ КОНФЛІКТІВ ДИРЕКТОРОМ
1. Насамперед, я націлив усіх класних керівників на те, що здебільшого внутрішньокласні питання вони повинні намагатися вирішити самостійно, адже для цього вони і є “класні”, тобто чудові.
Кабінет директора – не тюрма, а директор – не екзекутор. Мене необхідно залучати у випадках дійсного форс-мажору.
2. Дуже важливою є атмосфера в класі, яку повинен / повинна створити класний/-а керівник/-ця. Банально, але в нього / неї не має бути “любимчиків”, “вигнанців”, тобто жодної дискримінації за будь-якою ознакою.
3. Кожному керівнику треба усвідомити, що він повинен зайняти нейтральну і об’єктивну позицію. У жодному випадку, принаймні публічно, не займати ту чи іншу сторону.
4. Якщо є можливість, доцільно перенести зустріч із батьками (сторонами конфлікту) хоча б на наступний день, краще на 2–3 дні (особливо на вихідні). За цей час емоції трішки вляжутся, й порозумітися буде набагато легше.
5. Я ніколи не зустрічаюсь один на один із батьками. Завжди запрошую ще когось: практичного психолога, педагога-організатора тощо.
6. Зустріч треба проводити за конференц-столом на рівних паритетних засадах і в жодному випадку не зі свого директорського місця. Починати й закінчувати дискусію має керівник. Інколи доцільно запропонувати всім випити чаю чи кави, мінеральної води. Це трішки емоційно розслабляє та заспокоює батьків.
У своєму вступному слові я говорю приблизно так: “Шановні батьки, ми зустрілися з вами, щоби спокійно, без зайвих емоцій, спільно знайти найоптимальніший вихід із ситуації, що склалась. Усвідомимо всі, що це вже трапилось і “відмотати” час назад неможливо. Маю надію, що ми всі дорослі, а отже, не перетворимо нашу зустріч на обливання одне одного брудом, оскільки наша спільна мета – допомогти дітям та знайти розумний компроміс. Адже в будь-якому конфлікті не може бути хтось один стовідсотково винен, а хтось абсолютно мати рацію”.
Говорити це треба доброзичливим і спокійним тоном, дивлячись батькам у вічі. Далі треба дати висловитись усім сторонам конфлікту, стримуючи надто образливі випади тієї чи іншої сторони.
7. Наступний крок – думка колег-педагогів. Далі – необхідно запропонувати сторонам висловитися щодо їхнього бачення залагодження конфліктної ситуації.
8. У деяких випадках, коли розмова відбувається на надто підвищених тонах, доцільно перенести зустріч на інший час.
9. Як правило, треба мати кілька варіантів вирішення проблеми, які базуються на компромісі з обох сторін.
Здебільшого, діти швидко забувають конфлікт, він більше переростає в конфлікт між батьками чи сім’ями, аніж дітьми.
10. У підсумковому слові керівник повинен наголосити, що школа – це соціальна інституція, яка є частиною суспільного життя.
Тому, як і в житті, неможливо вберегтися від різних загроз, спокус, конфліктів, так і в школі, навіть за найпильнішого контролю, це може також трапитись.
11. Якщо сталася травма з дитиною (нещасний випадок), ніколи не треба це приховувати, а діяти згідно з інструкцією. Рано чи пізно все це стане явним, і буде набагато складніше щось вирішити.
Де бачу серйозну проблему, чітке вирішення якої поки що не усвідомлюю, – це соціально-мережевий булінг між батьками. Це відносно нове явище, яке полягає у своєрідному цькуванні одних батьків іншими. У такому випадку ініціюю класні збори, на яких намагаюся пояснити недопустимість такого ставлення одне до одного, намагаюся знайти причину такої ситуації.
ЛАЙФХАК 2. ЯК ЗАЛУЧАТИ БАТЬКІВ ДО ФІНАНСУВАННЯ ПОТРЕБ ШКОЛИ
Якщо фінансові питання й виникають, то треба про них чітко заявляти на загальних зборах, окреслюючи ті потреби, на які підуть кошти, і мотивуючи, чому їх не можна покрити з інших джерел.
Далі, батьки хочуть бачити, що саме змінилося в школі завдяки їхнім благодійним пожертвам, а також публічну й конкретну звітність.
У такому випадку благодійні внески, не будуть “поборами”. І наголошую, що це виключно для платоспроможних батьків у межах розумних сум та на добровільній основі.
Щороку під час мого публічного звіту ми спільно з батьківським комітетом оприлюднюємо всю фінансову звітність. Її завжди можна завантажити на сайті школи.
На жаль, поки без допомоги батьків нам дійсно не обійтись.
ЛАЙФХАК 3. ЯК УНОРМУВАТИ ПОВЕДІНКУ ДІТЕЙ БЕЗ ПОКАРАНЬ
У мене їх чимало. Для прикладу, якщо приводять гіперактивних дітей, які частенько на перервах поводяться неадекватно, граю з ними в таку рольову гру:
Оголошую їх своїми тілоохоронцями. За легендою, мені погрожують якісь невідомі злочинці і я конче потребую їхнього захисту, тому вони повинні кожної перерви мене охороняти. Спочатку діти захоплено включаються в цю гру й дійсно кожної перерви супроводжують мене по всій школі.
Я ж свідомо “навантажую” їх роботою: рухаюся всією школою, подвір’ям. Через кілька перерв мої тілоохоронці вже не хочуть ними бути… Тоді ми підписуємо “контракт”, що я тимчасово їх звільняю від виконання обов’язків тілоохоронців в обмін на їхню ґречну поведінку та відсутність конфліктів між собою.
Один екземпляр “контракту” зберігається в мене, інший передаю вчительці на зберігання в класі. Як не дивно, така рольова гра допомагає. Ще є створення “власної траєкторії життя”… Але залишимо трішки інтриги для майбутніх дописів.
Підсумовуючи, хочу наголосити: немає стовідсотково дієвих рецептів, адже кожна конфліктна ситуація – дуже індивідуальна, специфічна і її вирішення залежить від багатьох чинників. Але будьте відкриті, доступні для батьків, покажіть, що ви дійсно співпереживаєте їм і щиро намагаєтесь вирішити конфлікт.
“Нова українська школа”